Якщо покопатися в аргументах тих, хто зараз використовує слово «капітуляція», то там завжди знайдеться нехитра ідея – мовляв, Мінські угоди для нас невигідні, їх виконання – це, по суті, виконання забаганок Москви, а завданням нашої держави має бути відмова від «Мінська» і формування нових угод.
Але водночас у таких міркуваннях завжди немає двох речей. По-перше, якщо «Мінськ» відображає інтереси Москви і невигідний для України, то яка відповідальність за цю угоду має лягати на попереднього президента, який досі розповідає, що «Мінськ» – це гарна угода, що буцімто не вичерпала свого потенціалу? Як вийшло, що «Мінськ» зафіксовано в документах ООН і затверджено рішенням Ради безпеки ООН? Це не було державною зрадою?
І друге – якщо відмовлятися від «Мінська», то як забезпечити згоду Путіна на якусь нову угоду з якимись іншими умовами? Яким є реальний шлях до такої нової угоди? І чому Порошенку не вдалося ним пройти, якщо такий шлях є? Наші промоутери «капітуляції» завжди не готові відповідати за цими двома пунктами.
Джерело: Дмитрий Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора