Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 відступила від 2 правових позицій та вказала на низку ключових моментів у сфері здійснення публічних закупівель.
Про це зазначила суддя Верховного Суду Олена Кібенко.
У цій справі перед Верховним Судом постали наступні питання:
чи повинен прокурор доводити бездіяльність всіх органів, які здійснюють контроль над публічними закупівлями, та визначати ці органи як позивачів у випадку звернення до суду; чи правильно прокурор визначив Відділ, який є стороною оскаржуваних правочинів, як позивача, а не відповідача; чи мав Відділ розумний строк для реагування на стверджуванні прокурором порушення, враховуючи те, що прокурор направив Відділу повідомлення про намір звернутися до суду і подав відповідний позов до суду в один день; чи є договір, укладений з порушенням вимог частини четвертої ст. 36 Закону “Про публічні закупівлі”, нікчемним або оспорюваним; чи є ефективним способом захисту звернення до суду з позовом про визнання цього договору недійсним; чи може застосовуватися ст. 1212 ЦК для стягнення коштів, отриманих за договором, у разі нікчемності (недійсності) додаткових угод до цього договору; чи має право замовник відмовитися від укладання додаткових угод про підвищення ціни на товар, якщо постачальник дотримав умови, передбачені п. 2 частиною четвертою ст. 36 Закону “Про публічні закупівлі”; яким чином постачальник повинен обґрунтовувати необхідність зміни ціни договору, укладеного на тендері; які органи, установи та організації уповноважені надавати інформацію про рівень цін/коливання ціни, яка буде належним документальним підтвердженням факту коливання ціни на ринку; станом на які дати (проміжки часу) повинен бути підтверджений факт коливання ціни на ринках; чи необхідно додержуватися пропорційності – змінювати ціну саме на такий відсоток, на який збільшилась ціна на товар на ринку; чи є правомірним укладання низки додаткових угод, якими ціна товару кожного разу збільшується на 10 %.