Олег Головков, адвокат АБ «Олега Головкова», з перших днів вторгнення рф долучився до Збройних сил України — зараз він «юрист в армії», молодший сержант піхоти. В інтерв’ю «Юридичній практиці» він розповідає про важливість дотримання правил і звичаїв війни та мотивацію українських солдатів.
— Чи було у Вас передчуття, що буде широкомасштабна війна?
— Ми з родиною об’єктивно розуміли, що так може статись. 24 лютого зранку дружина розбудила словами «Почалось!». В цей день я організовував побут родині, щоб можна було вижити. В цілому сприйняли цю ситуацію якось буденно. А вже наступного дня поїхав зранку до військомату.
— І як зустрів військомат?
— Там я цілий день доводив, що можу служити. Це ж Харків 25 лютого! Був повний хаос. Сотні моїх знайомих, друзів, товаришів метушились по місту зі спробами десь стати до лав армії. Мені ближче до 11 вечора вдалось долучитись до кадрового складу військової частини.
— Ви мали військовий досвід?
— Ні, я не служив в армії, не було військової кафедри. У мене білий білет. Але все нормально.
— Якийсь досвід з мирного життя став у нагоді в армії, може вміли стріляти?
— Ні, я людина мирної професії. Ніколи не мав потягу до зброї чи строю. Але зараз зброя поруч цілком органічно, немає проблем.
— Був якийсь етап навчання?
— Фактично, ні. 25 лютого оформились, а 27-го виїхали на перше бойове зіткнення на вулиці Клочківській, з тих пір на передку.
— Серед ваших побратимів є юристи?
— В моєму підрозділі взагалі немає, але в бригаді є декілька людей.
— Вам юридичну роботу дають?
— Ні, справа-то якраз в тому, що я попав до діючого піхотного підрозділу, тому тут я частіше тримаю автомат в руках, ніж ручку.
— До війни ви спеціалізувались в кримінальному праві, як ви з цієї точки зору оцінюєте дії армії рф та її керівництва?
— Об’єктивно, все, що вони зробили — це перелік воєнних злочинів. Можемо відкривати рішення Нюрнберзького трибуналу і просто міняти прізвища. Тут є і розв’язування агресивної війни, застосування невибіркових методів ураження цивільного населення і тд.
— Ви, як юрист серед неюристів, проводите роз’яснювальну роботу щодо правил і звичаїв війни?
— Так, зараз ми вже майже тиждень, як у різних підрозділах, у вільний «від роботи» час проводимо розмови. Мені привезли роздруковані Женевські конвенції з протоколами і додатками. Розмовляю з людьми, пояснюю на прикладах. Часом хлопці просто через незнання можуть помилятись. Працюємо над цим. Але це більше хобі, ніж задача.
— Чому українська армія має дотримуватись звичаїв війни?
— Тому, що є термін «захищені люди» і я нарешті зміг переконати медиків правильно ставитись до маркування червоним хрестом. Якщо ти з червоним хрестом, то без зброї. Якщо зі зброєю, то без маркування. Наприклад, ще не розміщатись в об’єктах цивільної інфраструктури; контакти з місцевим населенням, перепустки, глибина досмотру особистих речей осіб, які переміщаються… є багато моментів.
Тобто є певні тонкощі, які мають знати, ті, хто на війні, професійні військові.
— Як ви думаєте, українське законодавство після війни буде змінюватися в частині військової служби?
— Думаю, що воно має мінятись в частині цивільного життя. Ми нарешті маємо стати цивілізованим суспільством. Не імітувати цивілізованість, а дійсно ними бути. Не робити вигляд, а дійсно чистити зуби і вмиватись, і дійсно дотримуватись законів.
— Допомога озброєнням від інших держав відчувається?
— Так! Ми і бачимо, і застосовуємо. Хотілося б більше!
>— Чи є якісь «трофеї», про які можна говорити?
— Відповідно до нормативної бази ми трофеї здаємо державі. У мене вузькоспеціалізований підрозділ. Ми собі лишаємо автоматні магазини, аптечки та інші елементи комплектації воїна-піхотинця.
— До речі, аптечки росіян дійсно так вбого виглядають, як показували?
— Не знаю, у нас з ними майже однакові, їх комплектує одна компанія. У нашій нижегородські бинти лежать, а у них – українські ножиці.
— Ваша компанія зараз працює?
— Так, працюює на 10-15% від довоєнного часу, але існує і діє. Колектив працює, хоча двоє людей служать (в ЗСУ та Нацгвардії). Ми поруч зі своїми клієнтами.
— Які зараз ви отримвєте запити від клієнтів?
— Найпоширеніший запит зараз: як забронювати людей, щоб їх не знімали з виробництва і як оформити пошкодження майна в результаті бойових дій.
— Ваші колеги, родина, підтримують вас?
— Так, так! І колеги, і, звичайно, родина підтримують. Родина — це основа.
— Юрити, які зараз в тилу, що Ви їм могли б порадити?
— Не тільки юристам, а взагалі усім: будь ласка, не зупиняйте країну, працюйте. Якщо зупинитесь, то що нам захищати? Ми ж боремось не за квадратні метри, тут війна йде за душі, за людей. Головне зараз не втратити Україну — явище, яке складається з сотень тисяч чи мільйонів діючих людей. Якщо всі зупиняться, то й України не стане.
— Якби Ви не потрапили до лав ЗСУ, то який би був Ваш план?
— Думаю, я все одно був би на фронті.
— На цій війні, що Вас більш за все вразило (хороше чи погане)?
— Рівень інтелектуальної неадекватності нашого сусіда. А також те, як швидко лікуються примарні уявлення наших співвітчизників (з того ж Харкова), щодо росіян і радянського союзу. За пів дня змінили погляди, «перекувались» велика кількість моїх співгородян, які до цього мали якісь проросійські чи ще може прорадянські погляди. Я побачив це на власні очі і був вражений ефектом. Можна навіть сказати, що другий творець української державності після Януковича, це — путін. Як це не дивно звучить.
Я спочатку не міг заходити до магазинів, де б не був. Загалом я достатньо забезпечена людина, не топ-рівень, але нормальний середній клас. І, коли тобі в магазині люди починають купляти цигарки, їжу… — ця підтримка настільки емоційна для мене, що я сказав хлопцям, що більше не ходжу до крамниць.
>— Чому Україна переможе?
— Тому що — люди. Немає зараз більш вмотивованого на фронті, ніж український солдат. Мотивація зараз у всіх арміях світу важить дуже багато. В часи наполеонівських воєн, коли з’явилось масове застосування зброї, масові набори людей, перемагав той, у кого люди були вмотивовані. Зараз український рядовий піхотинець, який бігає полем, він самий вмотивований. Ці хлопці не зроблять ані кроку назад.
— Яку незавершену справу з мирного життя ви хочете закінчити після війни?
— Позов, який я подав до Кабінету Міністрів України та Президента України про порушення прав потерпілих в справі про теракт під час маршу єдності 22 лютого 2015 року в Харкові. Було четверо загиблих в результаті терористичного акту (в тому числі одна дитина), скоєного на замовлення фсб, рідні жертв не отримали ані копійчини компенсації від держави. Трьох обвинувачених обміняли на вимогу росії. Звичайно, я хочу завершити цю справу.
— В день, коли закінчиться війна, що Ви будете робити?
— Поїду до родини, у мене три доньки.
Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».