Эпидемия коронавируса обернется украинской экономике не только потерями в производстве, но и возможным оттоком иностранных инвестиций, в том числе из сектора энергетики. (укр)
За даними Держстату, у 2019 році прямі іноземні інвестиції в акціонерний капітал сектору добування вугілля зросли на 11%, або до 58,03 млн доларів, в сектор добування газу та нафти – на 31,2%, або до 102,4 млн доларів.
Цікаво, що за сектором «надання допоміжних послуг в сфері добування нафти та газу» Держстат також побачив зростання прямих іноземних інвестицій – від 8,1 млн доларів до 19 млн доларів.
Формально, ріст вливань іноземних інвестицій не дав негайного зростання економічної активності в добуванні корисних копалин. Так, добування нафти в 2019 році виросло на 6% або до 1,78 млн тонн в минулому році.
Але, як свідчать дані Держстату, добування газу при цьому скоротилось на 5,7% або до 19,7 млрд кубометрів, вугілля – скоротилось на 4%, або до 32,8 млн тонн. Цікаво, що навіть показник імпорту машин для добування газу, вугілля і нафти також «просів» – з 126,4 млн доларів в 2018 році до 98,2 млн доларів в 2019 році.
Але головне в даному випадку – Україні в принципі вдалось залучити іноземних інвесторів у сектор добування нафти, газу та вугілля. Вливання в акціонерний капітал, проведені в 2019 році, мали би обернутись ростом економічної активності починаючи з 2020 року.
Але цьогоріч може відбутись якраз відтік іноземних інвестицій із енергетичного сектору в Україні, бо на пандемію коронавірусу також накладається і нестабільна політика влади України. Чи справді це так, з’ясовував OilPoint.
Прийнято вважати, що зараз інвесторам в світі нецікава «традиційна» енергетика, на тлі моди на «зелену енергію». Але насправді інвестори у своїх рішеннях і далі керуються не модою, а тим, наскільки перспективно вести бізнес у тій чи тій країні, і уряд держави може забезпечити передбачувані «правила гри», каже Сергій Фурса, спеціаліст відділу боргових паперів компанії Dragon Capital.
Згідно з Енергетичною стратегією 2035 року, Україна збирається вцілому скорочувати використання «традиційних» джерел енергії: нафти та нафтопродуктів – від 10,6 млн тонн до 7 млн тонн в рік, вугілля – від 27,3 млн тонн до 12 млн тонн.
Використання газу природного має зрости від 26,1 млн тонн до 29 млн тонн в енергетичному еквіваленті.
Але при цьому, як наголошує президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар, Україна взяла курс не лише на зменшення використання енергоресурсів, але й на збільшення їх власного видобутку.
Тим більш, що наявні запаси корисних копалин дозволяють забезпечити роботу добувної промисловості на декілька десятків років наперед. Наприклад, наявні балансові запаси нафти – 110 млн, і їх вистачить на 72 роки.
Розвідані запаси розробляються на 78%. Балансовий запас газу – 829 млрд кубометрів, і цього вистачить на 40 років добування. Розвідані запаси розробляються на 87%. Але розвивати добування таких енергоресурсів наразі заважає монополізація цього сектору між крупними гравцями ринку.
Наприклад, при річному добуванні газу в Україні на 20 млрд кубометрів на «Укргазвидобування» припадає 15 млрд кубометрів, на ДТЕК Нафтогаз – близько 1,5 млрд кубометрів, «Укрнафту» – 1,1 млрд кубометрів.
Тій же «Укрнафті» належить фактична монополія і на добування в нашій країні нафти, розповідає Гончар. Тому Україна, наприклад, за рівнем розвинутості газовидобутку суттєво відставала від своїх сусідів.
У 2018 році співвідношення річного газовидобутку до наявних резервів в Україні становило 1,9%, в той час як в Казахстані – 2,4%, в Румунії – 10,1%.
Єдиний вихід для активізації добутку гази та нафту – залучення іноземних інвесторів, бо подібні проекти вимагають мінімум 100 млн доларів інвестицій в акціонерний капітал та засоби виробництва, а сам проект триває мінімум 5-6 років, каже Гончар.
Але проблема в тому, що до кінця 2018 року захід нових гравців на ринок був майже неможливий через регуляторні бар’єри.
Наприклад, знайти для себе цікаві родовища можна було лише через купівлю геологічної інформації в Держгеонадрах. Операція займала 1-2 місяці, за які треба було підписати 3 договори та здійснити 4 платежі.
Але навіть купівля геологічної інформації не означала старт бізнесу, бо аукціони були закриті, і на них виносились ділянки із малоперспективними родовищами. Перемога на торгах оберталась наступним квестом: отримання погодження від місцевої влади, яка зазвичай починала висувати свої непідйомні вимоги до інвесторів.
Наприкінці 2018 року правила гри помінялись. Аукціони перенесли на «Прозорро», на торги стали виставляти ділянки із підтвердженими запасами корисних копалин. «В пакеті» до ділянок також йшли і отримані погодження на добуток енергоресурсів від місцевої влади.
Компаніям дозволили передавати своїм дочірнім структурам придбане право добування вуглеводнів. При цьому видобуток став можливий і в рамках угод про розподіл продукції із державними гравцями ринку. В Податковому кодексі також з’явилась «стимулююча рента» на буріння нових свердловин.
Після такої дерегуляції наприкінці 2018 року на он-лайн торги було виставлено 10 ділянок із покладами 86 млрд кубометрів газу та 16 млн тонн нафти. Родовища були розташовані в Івано-Франківській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Сумській і Харківській областях. І так Україна стала однією із 13 держав, що в 2019 році запланували конкурсний продаж ліцензій на добуток вуглеводнів.
Цікаво, що наприкінці 2018 року про намір масштабного видобутку вуглеводнів в Україні заявляла американська інвестиційна компанія SigmaBleyzer. Обсяг вливань мав складати 100 млн доларів. Але в підсумку на конкурси на право розробки родовищ влітку 2019 року подались інші компанії.
Канадська Vermilion Energy спільно із «Укргавидобуванням» виграли право розробки на Балаклійську та Іванківську ділянки. Американська компанія Aspect Energy виграла конкурс на розробку Варвинського блоку.
За підсумками торгів, «традиційні» українські та нові іноземні гравці мають вкласти в розробку ділянок близько 450 млн доларів за наступні 5 років. Але найголовніший результат таких аукціонів – їх відкритість побачили іноземні інвестори, які впевнились у прогнозованості «правил гри» в Україні, наголосив Максим Білявський, експерт енергетичних програм Центру Разумкова.
На користь цієї тези грає і факт, що в жовтні 2019 року було скасовано результати торгів на розробку нафти та газу на ділянці шельфу Чорного моря «Дельфін». Нагадаємо, її виграла компанія Trident BlackSea, яку пов’язують з ексдепутатом Держдуми Росії Іллєю Пономарьовим, і в чесності перемоги якої були обгрунтовані сумніви.
Втім, як стверджує Гончар, іноземні інвестори ще не починали безпосередню реалізацію своїх проектів по добуванню вуглеводнів. Причиною стала нестабільність, викликана відставкою уряду Гончарука, а також – падінням світової ціни на енергоресурси.
«Будь-який інвестор не плануватиме довготривалу роботу, коли існує острах, що і нинішній Кабмін змінять за 6 місяців, у той час як горизонт планування 5 років, на які має бути передбачувана політика держави та цінова ситуація», – наголосив експерт.
Схожу думку розділяє і Білявський: поки що іноземні гравці свої проекти із добутку вуглеводів поставлять «на паузу». А по мірі наростання економічної та політичної кризи, спричиненої епідемією коронавірусу, ймовірною стане й зупинка іноземних проектів по добуванню енергоресурсів в Україні.