Ольга Василевська-Смаглюк у Верховній Раді України представляє Бучанський та Вишгородський райони Київської області — місцевість, яка чи не найбільше постраждала від російського вторгнення. Про ситуацію в окрузі, організацію гуманітарної допомоги, перспективи повернення мешканців та відбудови інфраструктури Ольга Василевська-Смаглюк розповідає в інтерв’ю «Юридичній практиці».
— Пані Ольго, ваш виборчий округ зараз відомий всьому світу, на жаль, через трагічні події. Як ви підтримуєте виборців?
— Три основні напрями, на яких я наразі сконцентрована, — пошук ліків та продуктів харчування для населення, відновлення комунікацій на територіях, які перебували під окупацією, та розбір завалів, розмінування.
Нещодавно вдалося за допомогою друзів дістати і безкоштовно передати у Іванків та Немішаєве дві машини швидкої. Це швейцарські машини, обладнані на порядок краще, ніж ті, що були до війни. Інші друзі допомогли забезпечити L-тироксин, еутирокс — їх відсутність для людей з раком щитоподібної залози просто вирок. Дуже хвилювалися люди через відсутність інсуліну, його нарешті теж дістали. Регулярно привозимо лікарням інші ліки, частину ліків віддали на ФАПи для безкоштовного поширення.
Десятками тон роздаємо на громади продукти харчування та гігієни. В організації роздачі дуже допомагає Укрпошта, місцеві лісгоспи, благодійні організації. Без них би покрити найбільший округ Київщини мені б нізащо не вдалося.
Активно комунікую з мобільними операторами щодо відновлення зв’язку. Його відсутність заважає найбільше — ні нормально зібрати потреби, ні проконтролювати розподіл переданих продуктів. З кожним днем ситуація покращується завдяки цілодобовій роботі мобільних операторів, але місць, із якими поки що немає зв’язку, досі багато.
Крім того, звертаюся у всі можливі організації, щоб допомогли з позашляховиками — вони потрібні для розмінування та доставляння найнеобхіднішого.
>— Як відбувається збір гуманітарної допомоги? Хто відповідальний за формування, доставляння і роздавання?
— Залежить від того, яку саме гумдопомогу маємо на увазі.
Ліки закуповую за заявками від медиків частково власним коштом, частину вдається дістати в гуманітарних штабах військових адміністрацій, щось передають релігійні організації, щось мої друзі. Поки збираємо партію, акумулюємо ліки на складах, потім передаємо на лікарні та ФАПи, де їх передають пацієнтам безкоштовно.
Продукти харчування більшою мірою збираємо по Україні від небайдужих. Кілька днів назад отримали величезну партію від моєї рідної Хмельниччини. Люди самоорганізувалися, спекли півтори тисячі буханок хліба, назбирали майже 14 тон овочів, макаронів та круп. Коли бачила, як вони попідписували ящики привітаннями та словами, що моляться за нас, ледь стримувала сльози.
До того багато разів допомагала Волинь, ділилася останнім Полтавщина. Також неймовірно допомагають колеги з депутатського корпусу — вони організовують на округах в тилу збір продуктів, я знаходжу транспорт (принагідно хочу сказати величезне дякую “Новій Пошті” та Укрзалізниці — це неназвані герої тилу, чесне слово), забираю вантажі зі складів, де їх для нас сформували, і везу на округ на склад, а звідти вже сила-силенна людей – від волонтерів до поштарів і лісників – розвозять усе це до людей — щось роздаємо просто з машин, щось передаємо органам місцевого самоврядування для організованого роздавання. В організації одного постачання подекуди можуть брати участь до трьох десятків людей. Усі допомагають безкоштовно.
>
>— Хто з приватних осіб і приватних компаній наразі допомагає державі?
— Легше сказати, хто не допомагає, здається. Вся країна вже 47 днів доводить, що вираз «моя хата скраю» потрапив у нашу мову якось випадково. Він взагалі не про нас — усі від комерційних банків до підприємців-одноосібників віддають усе, що можуть, аби допомогти тим, хто в біді. За весь час пригадую один-єдиний випадок, коли підприємці відмовилися надати гуманітарну допомогу на моє прохання. А зверталася я за ці безкінечні 47 днів більше сотні разів. Найбільше допомоги отримали за цей час війни від мережі «Епіцентр», Енергоатому, Укргідроенерго, компанії «Верест», закладів шкільного харчування «Кабачок».
— Зараз відбувається евакуація вцілілих, чи вони можуть продовжити жити у своїх будівлях?
— Там, де безпечність подальшої експлуатації підтвердять фахівці — так. Але після розмінування територій.
Але дуже значна частина з наших людей, як це боляче усвідомлювати, безповоротно втратили свої домівки. Держава працює над наданням їм тимчасового житла, поки для них не побудують нове.
— Відбудова об`єктів інфраструктури необхідна, щоб повернути життя у ці мальовничі місця. Чи є уже якісь проєкти/заявки на відбудову? Чи потрібна у цьому контексті допомога?
— Про це ще дуже рано говорити. Поки триває робота по розбору завалів. Тут допомога треба. ДСНС критично не вистачає рук, тому вони запрошують добровольців доєднатися до розбору. Стати добровольцем можна, заповнивши анкету. Неважливо, звідки Ви, якщо готові їхати допомагати, будь ласка, зробіть це.
— Права на гуманітарну допомогу (у тому контексті, щоб захистити його в суді, наприклад) немає, однак справедливість має бути. Нерідко доводиться чути про порушення балансу керівниками тих чи інших ОТГ. Як у цьому всьому (коли у людей загострене почуття несправедливості щодо них, не втратити контроль?
— Пам’ятати, що гласність — те чого найбільше бояться прихильники непотизму. Знаєте, що кум-сват-брат старости села отримує більше, ніж інші без обґрунтованих на те підстав — повідомляйте про це. Інформуйте свою громаду, разом звертайтеся до тих, хто надіслав гуманітарку. При перших таких масових повідомленнях любителів нечесно порозподіляти загальне благо обов’язково перевірять донори. І якщо виявиться, що справді родичі чи друзі отримували допомогу, а соціально незахищені — ні, скоріше за все, такий староста чи інший посадовець будуть усунуті від наступних процесів розподілу допомоги.
— З чого з’явився закон про заборону продажу гуманітарки? Чи є прецеденти затримання за новою статтею?
— З гласності. До депутатів почали доходити повідомлення від волонтерів, що завезені ними продукти бачили в магазинах. Не довго думаючи, бажання нагрітися на чужій біді криміналізували.
Я за таке «геройство» переслідую миттєво. Підключаю правоохоронців і прошу максимально швидко встановити обставини справи. Не може бути виправдань таким діям.
— Як ви в цілому оцінюєте гуманітарну ситуацію в регіоні? Коли можна буде повертатись на Київщину?
— Більшість сіл та міст вже забезпечені найнеобхіднішим. Усюди, де це можливо, активно йде відновлення інфраструктури.
До моменту, як на округ буде безпечно повертатися за моїми оцінками щонайменше три тижні. Були трагічні випадки, коли ми втрачали волонтерів, які підривалися на мінах, везучи гуманітарну допомогу. А дороги — те, що почали розміновувати найперше. Люди просто не уявлять, скільки всього небезпечного залишилося після кацапських виродків по домогосподарствах. Я дуже прошу людей дати фахівцям зробити свою роботу і повністю завершити розмінування.
>— Як відбувається документування ситуації: щодо усіх важливих для подальшого відшкодування юридичних фактів: смертей, зникнення людей, поранень, і матеріального — пошкодженого майна, знайдених вцілілих речей тощо?
— Фіксація доказів завданої шкоди — завдання постраждалих. Вони повинні максимально зберігати на фото, відео, у письмових свідченнях очевидців, у актах обстежень державних адміністрацій, медичних висновках і тому подібних офіційних документах усе, що може підтвердити факт завдання шкоди.
Постановою Кабінету Міністрів України №380 від 26 березня 2022 року затверджено Порядок подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Люди можуть повідомити про пошкодження через Дію, або через адміністратора надання адміністративних послуг або нотаріуса. Що саме треба подати детально описане в постанові.
Щодо смертей, поранень, зникнень, слід звертатися до правоохоронних органів та обов’язково отримати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
— Що для вас особисто стало основним викликом за ці понад 40 днів війни?
— Необхідність ефективно працювати, коли все в тобі кричить від болю, спричиненого звірством окупантів. Я була морально не готова до мороку, який ці створіння (бо людьми це назвати важко), принесли громаді, яку я люблю і для якої працювала. Який вони принесли нашій нації. Це неможливо пробачити.