![thumb-item-523×340-189a](https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/cometa.news/wp-content/uploads/2020/06/11173241/thumb-item-523x340-189a.jpg)
Слід розуміти, що феномен «фізична особа» — це такий само правовий симулякр, соціальна фікція, як і поняття «юридичної особи». Фізична особа — це не людина; це особистий акаунт, під яким людина входить в систему цивільних правовідносин і цивільного обороту. У цьому сенсі «фізособа-підприємець» — це бізнес-акаунт, похідний від особистого акаунту першого порядку (фізичної особи, що володіє повною проводієздатністю). Тимчасовий захист у країнах ЄС отримує фізособа (як громадянин України), а не ФОП; так що, зрозуміло, ці статуси ніяк не конфліктують і нормально інсталюються в загальну правосуб’єктність однієї і тієї ж особи. Взагалі, не будь спеціального оподаткування, то і сенсу в конструкції «ФОП» не було б жодного. Це питання фіскальне, я б сказав, — виключно фіскальне (тому що, наприклад, щодо відповідальності: майнові активи ФОП — це все майно фізособи як такої).
Український правопорядок не знає жодного територіального обмеження для фізособи-підприємця. Було б дивно, якби якийсь акаунт (нехай і такий ригідний, як «ФОП») перешкоджав вам у праві на життя і прагнення до щастя; так що природно, що особи, які залишили Україну і користуються тимчасовим захистом в країнах ЄС, можуть дистанційно продовжувати займатися підприємницькою діяльністю.
«Чи потрібно реєструватися підприємцем у країні перебування і де платити податки» – це питання, на яке хороший юрист повинен закрити двері, завісити щільно штори і запитати клієнта: «а ви як самі б хотіли?» Справа в тому, що відповіді на ці питання тісно пов’язані з такою аморфною категорією, як резидентство. Аморфне воно тому, що суб’єкт може сам активно на нього впливати (або як сказали б податкові органи – ухилятися).
Двосторонні конвенції говорять на цей рахунок буквально, що податки платити треба там, де ти резидент. Це очевидно. А де я резидент? – запитуємо ми конвенцію. – Там, де ти платиш податки, відповідає вона, це ж також очевидно. І далі: якщо правило вище вам не допомогло (а воно нам не допомогло), то особа вважається резидентом Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах (а переселенці мають житло в обох країнах), вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має найбільш тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів). І тільки у разі, коли Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів не може бути визначена, або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де він звичайно й проживає (тут починається відлік 183 днів).
Підіб’ємо підсумки. Реєструватися підприємцем у країні перебування за законами цієї країни не потрібно (не обов’язково). Скажу більше, — це і не так просто. Скрізь потрібно спочатку стати на податковий облік, отримати податковий код, в деяких країнах слід мати ще й особливий міграційний статус, але «тимчасовий захист» за євродирективою надає громадянам України право на підприємництво, тому в цьому випадку посвідку на проживання вимагати не повинні.
Можна не реєструватися і платити в Україні свій рідний Єдиний податок (благо 2% – невелика плата за такий патріотизм). І то в такому випадку можлива комунікація з місцевими фіскальними органами, особливо із 184 дня постійного проживання за кордоном. Коли (якщо) місцеві банки побачать обороти на рахунках такого ФОП в ЄС, то комунікація швидше навіть імовірна не з податківцями, а з відділом банківського контролю та/або фінмоніторингу. Вони зазвичай лояльніші, ніж фіскальна служба, але і їм доведеться давати пояснення щодо декларування та оподаткування надходжень на рахунок. Ось тут саме ми і згадуємо критерії з конвенцій про уникнення подвійного оподаткування і викладаємо свою позицію: «Я маю постійне місце проживання як в Україні, так і в країні Х; разом з тим, центр моїх життєвих інтересів знаходиться (залишився) в Україні, тому що там знаходиться моє майно, там живуть мої родичі, там я народився і виріс, там я зареєстрований підприємцем, ось мої виписки, декларації і так далі“. Банку таких пояснень і документальних підтверджень, швидше за все, буде достатньо: головне, що ви десь стоїте на обліку і десь платите податки. Місцеві податківці можуть бути більш прискіпливі: що значить – десь? Чому не тут? Зрештою, у відповідь потрібно напирати на тимчасовому і вимушеному характері проживання особи в цій країні, що випливає вже з однієї назви його статусу « “тимчасовий захист”, що постійний центр життєвих інтересів у нього не перемістився; що і думками, і душею, і податками він – з Україною; що правило 183 днів застосовується тільки якщо неможливо визначити, де ФОП зареєстрований і платить податки (а це можливо) і де його центр життєвих інтересів (також можливо). Два бали на користь України проти країни Х.
Тому вважаю, що питання українських ФОП за кордоном не стоятиме так гостро. Діалог в податковій ймовірний, діалог з банком – неминучий. Але ці ймовірність і неминучість зараз переслідують нас скрізь, де б ми не опинилися. Так що нічого нового – і за кордоном це всього лише мистецтво комунікації з чиновниками різних установ, яким потрібно «дати щось, у що не соромно повірити».
Автор: Андрій Трембіч, адвокат АФ «Грамацький і Партнери»