Про найбільші дискусії, які виникають під час роботи над оновленням цивільного законодавства, основні застереження та контраргументи щодо скасування Господарського кодексу України, а також про особливості регулювання на перехідний період в інтерв’ю «Юридичній практиці» розказав Андрій Гриняк, заступник директора Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії правових наук України з наукової роботи, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України.
— Як просувається процес рекодифікації цивільного законодавства?
— Робота над оновленням Цивільного кодексу України, незважаючи на важкі часи в нашій історії, не зупинялася. Хто знайомий зі стилем та ритмом роботи наукового координатора робочої групи Наталії Семенівни Кузнєцової ті зрозуміють про що йдеться. Адже робочі обговорення в он-лайн та оф-лайн форматах не припиняються ні на мить.
Серйозним поштовхом до активізації роботи з оновлення цивільного законодавства стало отримання Україною статусу кандидата в члени Європейського Союзу. До України як держави-кандидата висунуто цілу низку вимог, невідповідність яким унеможливлює прийняття країни до європейської спільноти. Зокрема це і процес адаптації вітчизняного законодавства стандартам ЄС. Водночас такі процеси зближення правових систем є можливими виключно за умови розробки гармонійного внутрішнього законодавства. Це, відповідно, й стало стимулом не опускати руки, а навпаки продовжувати роботу над оновленням Книги 1 Цивільного кодексу України.
Хочу наголосити, що лише у 2022 році відбулось близько 10 наукових заходів та фахових обговорень її положень. Показовими стали три круглих столи, організовані відділенням цивільно-правових наук Національної академії правових наук України, Київським регіональним центром Національної академії правових наук України (тепер Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України) та Німецьким Фондом міжнародного правового співробітництва (IRZ). Результатом спільної з німецькими експертами роботи стала підготовка пропозицій внесення змін до таких Розділів Книги 1 ЦК України, як «Юридичні особи», «Об’єкти цивільних прав», «Правочини і договори».
Станом на зараз науковцями різних цивілістичних шкіл нашої країни надано пропозиції до Книги 1 ЦК України (близько 500 сторінок). Триває робота з постатейного формування змісту проєкту цієї Книги. Після цього планується фахове її обговорення та передання у профільні комітети Верховної Ради України.
— Із чим виникають найбільші дискусії?
— Хочу відразу ж зазначити, що уже починаючи з першої статті (відносини, що регулюються цивільним законодавством) існує чотири робочі варіанти її редакції, дискусійність яких пов’язана із закріпленням критеріїв, за якими має визначатися предмет цивільно-правового регулювання.
Не менш дискусійними є й питання визначення правового статусу фізичних осіб, наведення ладу з організаційно-правовими формами юридичних осіб, визначення правового режиму штучного інтелекту тощо. Шквал дискусійних обговорень викликала пропозиція імплементації загальних положень про цивільно-правовий договір (Книга 5 ЦК України) у Книгу 1 ЦК України, виходячи із правочинної природи будь-якого цивільно-правового договору. Звідси й питання структурного та змістовного переформатування матеріалу в межах об’єднаної глави 16 Цивільного кодексу України.
Не буду зараз торкатись питань оновлення положень речового, корпоративного, зобов’язального, деліктного, спадкового тощо права, оскільки робота над цими книгами Цивільного кодексу України ще попереду. Разом з тим хочу відзначити готовність вітчизняних вчених-цивілістів, представників суддівського корпусу, парламентарів до цієї роботи та подальшого обговорення відповідних пропозицій.
— В професійній спільноті також точиться дискусія щодо скасування Господарського кодексу України. Чому доцільніше відмовитись від ГК України, а не рекодифікувати його, чи ухвалити, наприклад, Підприємницький або Комерційний кодекс, наповнивши його реальним змістом?
— Починаючи з 2019 року, коли Кабінет Міністрів України прийняв відповідні акти щодо оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України та утворив робочу групу з цього питання, яка згодом розробила Концепцію оновлення Цивільного кодексу України, ми мали змогу почути ряд контраргументів щодо неможливості визнання Господарського кодексу України таким, що втратив чинність, про руйнування економіки, про відхід від європейських цінностей тощо.
Мене як представника вітчизняної юридичної науки також зацікавило питання збору та ретельного аналізу цих контраргументів, щоб розвіяти або ж навпаки укріпити сумніви щодо правильності таких, на перший погляд, радикальних кроків. Результати цієї роботи викладено у спільній з колегами науковій статті під назвою: «Скасування Господарського кодексу України: потенційні наслідки та необхідні передумови».
Основні контраргументи зводяться до наступних.
Небезпека руйнування системоутворюючого нормативного акта в правовій системі країни, особливо в умовах війни, призведе до стагнації економіки.
Господарський кодекс України з огляду на його засадничі принципи суттєво відстав від реалій сьогодення, оскільки сама природа і методи регулювання історично були націлені на забезпечення функціонування планової економіки радянської держави. Пояснити все це можна хіба тим, що ще двадцять років тому ми й не думали про можливість отримання повноправного членства в Європейському Союзі (відома всім політика багатовекторності цьому підтвердження), однак сьогодні цей намір активно реалізовується, наслідком чого є отримання Україною відповідного статусу кандидата в члени ЄС.
Детальний аналіз положень ГК України не дозволяє говорити про його системоутворююче значення, адже близько 95 % його положень є бланкетними (диспозиція статті не закріплює певного правила поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки) або ж носять відсильний характер. Більшість його статей містять ідентичні положення приблизно такого змісту: «підстави та порядок регулювання цих відносин визначаються законом».
Відповідно питання гармонізації вітчизняного законодавства зі стандартами Європейського Союзу доцільно здійснювати у тому числі шляхом усунення внутрішніх протиріч між Цивільним та Господарським кодексами України. Однак проаналізована у вищенаведеній науковій статті сутність цих протиріч дозволяє констатувати про неможливість їх усунення іншим ніж визнання ГК України таким, що втратив чинність, шляхом.
Скасування ГК України призведе до зникнення законодавчого визначення базових понять, а також ознак підприємницької діяльності, що, в свою чергу, вплине на інші галузі, де використовуються ці терміни.
Що ж це за такі терміни без яких якісне врегулювання економічних відносин є неможливим? А це терміни: суб’єкт господарювання, господарська діяльність, господарські відносини, підприємство, право господарського відання, право оперативного управління, господарська компетенція, форми майна, галузеве управління народним господарством, форми власності, фонди підприємства, власник підприємства, продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання. Як бачимо, побудова дієвого механізму врегулювання економічних відносин аж ніяк не залежить від закріплення вищезазначених рудиментів радянської епохи. Більше того право має ряд категорій, здатних замінити їх без будь-якої шкоди для економіки.
Скасування ГК України призведе до ліквідації господарських судів.
Аллогічною видається навіть думка про доцільність ліквідації системи господарських судів, адже бізнес не повинен «стояти в одній черзі» за розглядом справи поряд із спорами про межі земельної ділянки, визначення батьківства чи отриманням спадщини. Як свідчать статистичні дані та результати особистого опитування суддів господарської юрисдикції останні при ухваленні рішень використовують саме положення ЦК України та спеціального законодавства, оскільки вони містять конкретні правові норми для вирішення спору. Натомість в рішеннях дійсно використовуються посилання на норми ГК України, які в основному є відсильними.
Існування двох (Цивільного та Торгового (Комерційного)) кодифікованих актів є звичною практикою цивілізованої Європи.
На мій погляд, прихильники ідеї збереження Господарського кодексу України значною мірою маніпулюють суспільною думкою зазначаючи, що законодавствам розвинених країн-членів ЄС притаманний дуалізм права. Як приклад, часто наводиться Торговий кодекс Федеративної Республіки Німеччини. Однак зазначений кодифікований акт сьогодні є даниною історичним традиціям тогочасної Німеччини. Так, в сучасній німецькій правовій доктрині усталеним є висновок, що існування поряд із Цивільним ще й Торгового кодексу Німеччини було обумовлено цілою низкою історичних причин, головною з яких стала необхідність створення однакового правового регулювання торгівлі в країні з багатовіковою політичною та правовою роздробленістю. Однак зараз він не має регулюючого впливу, а останні зміни до Кодексу вносились ще в XX столітті у зв’язку із прийняттям закону про загальні умови купівлі-продажу.
Більше того, сьогодні доводиться констатувати істотне скорочення правових систем, які зберігають окрему регламентацію цивільного і торговельного права. Діючі в європейських правопорядках торговельні кодекси (як класичні кодекси ХІХ століття, так і сучасні кодифікації Австрії, Бельгії, Болгарії, Литви) залишаються приватноправовими актами, які систематизують певну частину приватноправових інститутів та уособлюють торговельне право як «спеціальне приватне право», яке в цілому підпорядковується дії цивільного права як «загального приватного права».
Заради об’єктивності варто навести й приклади прийняття у XXI столітті комерційних кодексів такими країнами, як Габон, Еквадор, Катар, Лівія, Мозамбік, Сирія. Щоправда доцільність перейняття їх досвіду з цього питання викликає серйозні сумніви.
Підсумовуючи варто констатувати відсутність серйозних застережень чи перешкод у доцільності визнання ГК України таким, що втратив чинність, як і потреби в ухваленні окремого Комерційного кодексу, який систематизує в собі певну (доволі невелику) частину приватноправових інститутів, які в цілому підпорядковуватимуться дії цивільного права як «загального приватного права».
— Втрата чинності ГК України відбудеться, мабуть, раніше ніж парламент приступить до розгляду проєкту нового ЦК — законопроєкт № 6013 уже ухвалено в першому читанні. Які саме правила будуть встановлені на перехідний період? Скільки часу відводиться на приведення діяльності бізнесу у відповідність до нових норм?
— Потрібно розуміти, що основним завданням законопроєкту №6013 «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» є закріплення механізму усунення внутрішніх суперечностей у вітчизняному законодавстві, присвяченому врегулюванню підприємницької діяльності, уніфікації організаційно-правових форми юридичних осіб, системи речових прав. Аналіз прикінцевих та перехідних положень законопроєкту свідчить про втрату чинності статтями 4 – 19 через сім років з дня, коли законопроєкт буде прийнято та введено в дію. Зазначені статті присвячені визначенню правового статусу юридичних осіб, що існують в організаційно-правових формах підприємства, об’єднання юридичних осіб, а також таким анахронізмам радянського минулого, як право господарського відання та оперативного управління.
Для загального розуміння варто підкреслити, що саме семирічний строк дії статей 4 – 19 отримав своє закріплення в законопроєкті, зважаючи на позицію Міністерства юстиції України, як цілком достатнього часу для безболісного усунення внутрішніх суперечностей вітчизняного законодавства та приведення діяльності бізнесу у відповідність до нових правил та положень. На мою думку, трирічного періоду з моменту визнання ГК України таким, що втратив чинність, було б достатньо для адаптації бізнесу до нових реалій. Це пов’язано із наявністю менше 5 % правових норм ГК України, що дійсно врегульовують підприємницьку діяльність, а також набутим досвідом перетворення протягом дворічного строку значної кількості відкритих та закритих акціонерних товариств у публічні та приватні.
Водночас законопроєкт №6013 містить ряд спеціальних правил щодо строків приведення діяльності бізнесу у відповідність до нових норм. До прикладу, можна навести положення ст. 22 «Особливості припинення підприємств у перехідний період», в якому передбачається встановлення п’ятирічного строку з дня набрання чинності протягом якого власник (суб’єкт, що виконує функції власника підприємства) зобов’язаний прийняти рішення про реорганізацію або ж ліквідацію підприємства. Водночас при реорганізації (злиття, приєднання, перетворення) підприємства до правонаступника – господарського товариства переходять всі права та обов’язки, дозволи та ліцензії, сертифікати, декларації, погодження та інші дозвільні документи підприємства.
Аналогічний строк передбачено й для реорганізації або ж ліквідації державних чи комунальних підприємств із зазначенням про припинення права господарського відання чи оперативного управління на відповідне майно підприємства. Натомість таке майно повинно бути передано правонаступнику або в управління, чи до статутного капіталу товариства, або в оренду. Як видається, закріплений п’ятирічний строк для проведення процедур реорганізації чи ліквідації підприємства є достатнім для неспішного припинення діяльності існуючих різновидів підприємств.
Окремо доцільно виокремити спеціальне правило про заборону створення юридичних осіб в будь-яких вищенаведених формах підприємства, яке закріплено у статті 20 законопроєкту. У зв’язку з цим забороняється внесення змін до відомостей про державні підприємства в реєстри юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, крім відомостей, що пов’язані з їх перетворенням, злиттям з господарським товариством, приєднанням до господарського товариства, ліквідацією або зміною суб’єкта, що виконує функції власника підприємства. Окрім того в законопроєкті передбачено заборону закріплення за юридичними особами майна на праві господарського відання та оперативного управління.
Спеціальні правила законопроєктом № 6013 передбачено й до випадків порушення суб’єктами підприємництва правил здійснення підприємницької діяльності. Йдеться про випадки застосування до останніх адміністративно-господарських санкцій. Відповідно й положення статті 23 законопроєкту присвячено закріпленню їх видів, умовам та порядку застосування. Це ще один з поодиноких прикладів «перенесення» наявності регулюючих положень Господарського кодексу України.
Підсумовуючи варто зазначити про відсутність серйозних застережень щодо недоцільності прийняття та введення в дію Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період». Закріплений в ньому механізм правового регулювання підприємницьких відносин спрямовано на поступове наближення до правил та рекомендацій ЄС та, що не менш важливо, лагідне приведення діяльності бізнесу у відповідність до нових стандартів.
(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика»)
