Питання права на біженство є наразі актуальним, адже кількість людей, котрі виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення росії в Україну, сягнула вже 5 мільйонів осіб. Такі дані наводить Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ).
Та чи існує право на біженство і у якому контексті його варто розглядати. Аналіз від Марії-Соломії Петрівської, студентки ІІІ курсу (спеціальність “міжнародне право”) Київського університету імені Бориса Грінченка.
Як врегульовано питання біженства у світі
Загалом, важливими міжнародними документами, які регулюють питання біженства є Женевська Конвенція про статус біженців 1951 р. і Нью-Йоркський протокол 1967 р., що стосується статусу біженців. За визначенням Женевської Конвенції 1951 року біженцем є будь-яка особа, яка
у силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи певного громадянства і перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання, в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Біженці-українці найчастіше обирають країни, з якими наша держава має наземний кордон, тобто:
Польща, Молдова, Румунія, Угорщина, Словаччина.
У Польщі біженцям з України надається тимчасовий захист на 18 місяців з можливістю подовження. Словаччина надає тимчасовий захист на 1 рік, термін можна продовжити ще 2 рази на 1 рік. Для отримання захисту необхідно подати відповідну заяву або на прикордонному пропускному пункті при в’їзді до Словацької Республіки, або у найближче Відділення поліції для іноземців (Foreign Police Office). Українці, котрі виїхали на територію Румунії, можуть розраховувати на тимчасовий захист строком до 4 березня 2023 року, з можливістю подовження (двічі, кожного разу на 6 місяців, тобто до 4 березня 2024 року). Отримати детальнішу інформацію щодо правового статусу біженців у різних країнах можна тут.
Тобто в усіх випадках статус біженця чи тимчасового захисту є строковим. Тому постає питання чи має право держава зобов’язати осіб повернутися додому. Потенційно — на територію, де можуть бути бойові дії?
У більшості випадків це б означало створення загрози життю особи, тобто потенційне порушення статті 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є чинною для Європейських країн, окрім країни-агресора.
Чи може держава змусити громадян повернутися додому?
Однак не все так однозначно, коли йдеться про вимогу держави повернутися додому.
Депутати Верховної Ради пропонують законопроєкт, згідно з яким військовозобов’язані особи, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, будуть зобов’язані повернутися до України під час війни. Про це йдеться у проєкті Закону України, який отримав номер 7265 від 8 квітня 2022 року.
У пояснювальній записці даного документа йдеться: «Запропоновані зміни спрямовані на забезпечення повноцінного функціонування сил оборони України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану». Ініціатори законопроєкту — представник президента в Конституційному Суді Федір Веніславський, голова комітету з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас (фракція «Слуга народу») та комітету з прав людини Дмитро Лубінець («За майбутнє»).
Законопроєкт передбачає, що невиконання вимог закону щодо повернення в Україну без поважних причин після введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях особою, яка згідно з законом підлягає призову на військову службу під час мобілізації, іншої особи, яка відповідно до закону зобов’язана повернутись в Україну із-за кордону, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. У разі ухвалення закону, особи повинні будуть повернутися протягом 15 днів.
За наявності поважних причин, передбачених у законопроекті, особа має право не повертатися.
З 24 лютого 2022 року або напередодні чимало осіб покинули Україну та виїхали за кордон. Серед низ військовозобов’язані особи в силу професії або чоловіки призовного (мобілізаційного віку).
Але наразі ми не маємо можливості розглядати законопроєкт як приклад повернення осіб до зони бойових дій. Акт ще не ухвалено, а його положення викликають закономірну критику у контексті правової визначеності положень.
Якщо закон буде ухвалений, право на життя треба буде збалансувати з обов’язком захищати країну.
